Події “З мене вилетіла душа, прямісінько в небо. На жаль, я не змогла принести подрузі води. Вибач мені. Я знаю, що скоро ми переможемо. Я це бачу.”

Привіт, я Марійка. А ще Олена. Степан. Дядько Олег. І Віка. Знаєте про що я мріяла? Я хотіла зустріти світанок десь біля озера, знаю, що це насправді не так уже й зручно, й не так уже й романтично, як то всі описують. Але. Я. Хотіла. Зустріти. Світанок.

Насправді у мене було багато дивних мрій. Я хотіла відкласти гроші й купити 12 айфон. Я хотіла відвідати Європу, хотіла танцювати і цілуватися, отак, знаєте, у дощ, як у фільмах. Я хотіла нову весняну сукню. Хотіла трошки схуднути… А ще…

Але кілька тижнів тому я вийшла на вулицю з підвалу мого будинку. Я б не виходила! Чесно! Та моїй подрузі було погано. Вона хотіла пити. А я хотіла принести їй води. Я б не виходила! Я б не виходила! Та їй було так погано.

В мене забрали життя. А потім я відчула, всю силу танка… З мене вилетіла душа, прямісінько в небо. На жаль, я не змогла принести їй води. Мені так шкода. Вибач мені, будь ласка!

Олена також попрямувала за мною на небо. І Степан. І дядько Олег. Дядько Олег був лікарем. Я не знаю, де він діставав цукерки. От скажіть, де можна було дістати цукерки? Та ми часто підходили до нього ніби випадково, а він часто пропонував їх ніби випадково. А ми й погоджувалися, звісно. Які ж вони були тоді смачні! Я й про дієту забувала. Яка ж там дієта.https://googleads.g.doubleclick.net/pagead/ads?client=ca-pub-3579481566863411&output=html&h=280&slotname=3122200685&adk=2051909700&adf=1960103063&pi=t.ma~as.3122200685&w=730&fwrn=4&fwrnh=100&lmt=1649189286&rafmt=1&psa=1&format=730×280&url=http%3A%2F%2Fwww.replica.co.ua%2Fpolitika%2Fpodiyi-z-mene-viletila-dushapryamisinko-v-nebo-na-zhal-ya-ne-zmogla-prinesti-podruzi-vodi-vibach-meni-ya-znayu-shho-skoro-mi-peremozhemo-ya-tse-bachu%2F%3Ffbclid%3DIwAR2AYqa8CdTykmeBTFbTXh4lDZyTEDZoeLIjfF1EsGA_QRLkL_xoirU1VpQ&fwr=0&fwrattr=true&rpe=1&resp_fmts=3&wgl=1&dt=1649189282606&bpp=15&bdt=7627&idt=3826&shv=r20220404&mjsv=m202203300101&ptt=9&saldr=aa&abxe=1&cookie=ID%3D7a566d7e005d9352-227c48876acd00d4%3AT%3D1648735391%3ART%3D1648735391%3AS%3DALNI_MYOYMMmNJizCaPmV6dxvZJbWquj1Q&prev_fmts=0x0%2C730x280%2C300x600&nras=1&correlator=5524845885946&frm=20&pv=1&ga_vid=606460954.1648735394&ga_sid=1649189285&ga_hid=1919897415&ga_fc=1&u_tz=180&u_his=1&u_h=900&u_w=1600&u_ah=860&u_aw=1600&u_cd=24&u_sd=1&adx=237&ady=2055&biw=1583&bih=732&scr_x=0&scr_y=0&eid=44759876%2C44759927%2C44759837&oid=2&pvsid=1774128340765839&pem=487&tmod=2112482769&uas=0&nvt=1&ref=https%3A%2F%2Fl.facebook.com%2F&eae=0&fc=1920&brdim=0%2C0%2C0%2C0%2C1600%2C0%2C1600%2C860%2C1600%2C732&vis=1&rsz=%7C%7CeEbr%7C&abl=CS&pfx=0&fu=128&bc=23&ifi=4&uci=a!4&btvi=3&fsb=1&xpc=X9FgYE7JK7&p=http%3A//www.replica.co.ua&dtd=4128

Дядько Олег зараз біля мене. Шкода, що він більше не зможе нікого лікувати.

Я знаю, що скоро ми переможемо. Я це бачу, з висоти краще видно. Я бачу, як міцніє мій народ. Я знаю, що мої люди ніколи не будуть рабами, ні за що! Вони ніколи не стануть на коліна, хіба ж тільки перед Богом! Не та кров у нас тече! Ой, не та! Ще трошки.

Тільки прошу не зробіть наші втрати марними! Бо я насправді хотіла жити! І Олена, і Віка, і Степан, і дядько Олег. Ми хотіли жити!

Ми так хотіли зустріти світанок! Біля озера. А не на небі…

Оставьте первый комментарий

Оставить комментарий

Ваш электронный адрес не будет опубликован.


*